Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2015 року Справа № 904/669/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Іванової Л.Б. суддівГольцової Л.А. (доповідач), Козир Т.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НТ ТРЕЙДИНГ"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.06.2015у справі№ 904/669/15Господарського судуДніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ІВАНІВКА"доТовариства з обмеженою відповідальністю "НТ ТРЕЙДИНГ"простягнення 358470,69 грнза участю представників:

позивача: Карпенко Ю.С., дов. від 27.01.2015;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

Розпорядженням Заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 28.09.2015 № 02-05/720 для розгляду касаційної скарги у справі №904/669/15, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 30.09.2015, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Іванова Л.Б., судді - Гольцова Л.А., Козир Т.П.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2015 у справі №904/669/15 (суддя Васильєв О.Ю.) в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.06.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Лисенко О.М., судді - Виноградник О.М., Науменко І.М.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2015 у справі №904/669/15 скасовано, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняте у даній справі судове рішення Дніпропетровського апеляційного господарського суду залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між відповідачем (Постачальник) та позивачем (Покупець) 12.09.2013 укладений договір поставки продукції № 1-12-09-13, за умовами якого Постачальник зобов'язався у встановлений строк поставити (передати у власність) Покупцю мінеральні добрива (товар) в кількості та якості відповідно до специфікацій, які складають невід'ємну частину даного договору, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей товар.

Товар поставляється партіями. На кожну партію товару сторони погоджують та підписують специфікацію (пункт 1.2 договору).

Ціна і об'єм кожної партії товару, який буде поставлятися в рахунок виконання даного договору, вказується в специфікаціях до даного договору, які є невід'ємною його частиною (п. 2.1 договору).

Пунктом 3.1 договору визначено, що поставка товару здійснюється окремими партіями на умовах, вказаних в специфікаціях на кожну окрему партію товару.

Строки поставки і об'єми кожної партії товару погоджуються сторонами окремо і зазначаються в специфікаціях даного договору (п. 3.2 договору).

Відповідно до п. 5.1 договору оплата за товар, який буде поставлятися по даному договору, проводиться Покупцем в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника в розмірах і строках, що узгоджуються сторонами в специфікаціях на кожну окрему партію товару.

Фактичним терміном оплати вважається день надходження грошових коштів на банківський рахунок Постачальника (п. 5.3 договору).

Сторонами 12.09.2013 та 22.09.2013 підписано специфікації № 1 та № 2 на поставку та оплату товару в загальній сумі 1414402,18 грн (707201,09 грн по кожній специфікації). Умовами специфікацій визначено, що товар повинен бути оплачений Покупцем на умові повної (стовідсоткової) попередньої оплати за кожну узгоджену партію (п. 3.1 специфікацій). Строк поставки - 7 календарний днів з моменту здійснення 100% попередньої оплати за товар, передбаченої п. 3.1 даної специфікації (п. 5 специфікацій).

12.09.2013 та 22.10.2013 відповідач виставив позивачу рахунки-фактури № СФ-000030 та № СФ-000055 на оплату товару на загальну суму 1414402,18 грн (707201,09 грн за кожним рахунком).

Проте, позивач перерахував не всю суму коштів, які були узгоджені в специфікаціях та виставлені в рахунках-фактурах, зокрема, за платіжним дорученням від 13.09.2013 № 1330 перераховано 677201,09 грн, а за платіжним дорученням від 22.10.2013 № 1546 перераховано 360000,00 грн (всього 1037201,09 грн).

Водночас, відповідач поставив товар лише на суму 692641,07 грн (видаткова накладна від 24.09.2013 № РН-0001015 на суму 349440,54 грн та видаткова накладна від 04.11.2013 №РН-0000030 на суму 343200,53 грн).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем здійснено не 100% попередню оплату товару (не оплачено товар на суму 377201,09 грн). В свою чергу, відповідачем поставлено товар не на всю суму коштів попередньої оплати, яку перерахував позивач, а саме, відповідачем недопоставлений позивачу товар на суму 344560,02 грн.

Позивач 03.12.2014 звернувся до відповідача з листом № 379, в якому просив повернути попередню оплату в сумі 344560,02 грн, на яку не було поставлено товар та сплатити штрафні санкції за період прострочення поставки товару з 21.09.2013 по 02.02.2014 в сумі 104634,39 грн.

Оскільки зазначена вимога позивача залишена відповідачем без відповідного реагування, позивач звернувся до суду з позовом (з урахуванням заяви в порядку ст. 22 ГПК України) про стягнення 344560,02 грн попередньої оплати та 13910,67 грн 3% річних від простроченої суми заборгованості.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, керуючись положеннями ст. 538, 613, 693 ЦК України, взявши до уваги наявні в матеріалах справи документи дійшов висновку, що оскільки позивач не здійснив повної 100% попередньої оплати за товар відповідно до специфікацій та рахунків фактури, то відповідач обґрунтовано мав право, у відповідності до ст. 538 ЦК України, призупинити або відмовитись від обов'язку виконувати свої зобов'язання з поставки товару за вищезазначеним договором. При цьому, суд зауважив, що часткова поставка товару (не на всю суму передоплати, здійснену позивачем) відповідачем здійснена зі своєї доброї волі.

Зважаючи на зазначене, суд відмовив в задоволенні позову в повному обсязі пославшись на те, що у відповідача не виникло обов'язку з поставки товару позивачу відповідно до умов договору № 1-12-09-13.

Апеляційний господарський суд, у відповідності до ст. 99, 101 ГПК України, надавши оцінку документам, зібраним під час розгляду справи та врахувавши норми ст. 530, 538, 693 ЦК України, зазначив про помилковість висновку суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог пославшись, при цьому, на наявність права у позивача вимагати повернення передплати у заявленій сумі, оскільки відповідачем недопоставлений товар на суму здійсненої часткової передплати.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 1115 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Частиною 2 ст. 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплаченого товару або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно, тобто або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Як встановили суди попередніх інстанцій, позивач звертався до відповідача з листом (від 03.12.2014 № 379) про повернення передплати в сумі, на яку відповідачем не здійснено поставку товару, однак лист залишений без відповіді та задоволення.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Таким чином, з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи та зважаючи на норми вищенаведеного законодавства, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача перерахованої передплати в сумі 344560,02 грн.

Водночас, колегія суддів касаційної інстанції стосовно позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних від простроченої суми заборгованості, заявлених відповідно до ст. 536, ч. 2 ст. 625, ч. 3 ст. 693 ЦК України (заява позивача в порядку ст. 22 ГПК України - а.с. 98-103) вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 3 ст. 693 ЦК України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Частиною 2 ст. 536 ЦК України визначено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктами 6.1 та 6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що проценти річних, про які йдеться у ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених ст. 536 цього Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у вищезгаданій ст. 536 ЦК України, це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними або збереженими грішми (ст. 1214 ЦК України).

При цьому, слід враховувати, що повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням), на який можуть нараховуватися лише проценти, передбачені ст. 536 ЦК України.

Підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Таким чином, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення процентів в порядку ст. 536 ЦК України, слід дослідити, чи передбачено умовами договору розмір відсотків за користування грошовими коштами і тільки після цього, за наявності відповідних обставин, застосовувати положення ст. 536 ЦК України.

Тобто, нарахування відсотків на суму попередньої оплати повинно відбуватися в порядку ст. 536 ЦК України у розмірі, визначеному сторонами за договором.

Однак, суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та дійшов передчасного висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення 3% річних в сумі 13910,67 грн.

В свою чергу, оскільки місцевий господарський суд відмовив в задоволенні позову в частині стягнення суми попередньої оплати, то, відповідно, не здійснював розгляд вимоги позивача про стягнення процентів річних та не досліджував відповідні умови в договорі № 1-12-09-13.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

З огляду на наведене, та передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судове рішення апеляційного господарського суду, прийняте у даній справі в частині розгляду позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних від простроченої суми заборгованості, підлягає скасуванню, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НТ ТРЕЙДИНГ" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.06.2015 у справі №904/669/15 в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "НТ ТРЕЙДИНГ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВАНІВКА" 3% річних від простроченої суми заборгованості в сумі 13910,67 грн скасувати та в цій частині справу направити на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

В іншій частині постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.06.2015 у справі №904/669/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Л.Б. ІВАНОВА

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Т.П. КОЗИР